До Дня музеїв: подорож у пам’ять до Черняхівського краєзнавчого музею

18 травня в Україні відзначають День музеїв. Сьогодні музеї по всьому світу займають провідне місце, адже вони змінюються й крокують уперед разом із прогресом. Коли ми потрапляємо в іншу країну чи місто, найшвидший спосіб познайомитися з ним — відвідати місцевий музей. Іноді це місце настільки популярне, що квитки потрібно бронювати заздалегідь. В Україні ці зміни також відчутні, адже історія, яку ми нині проживаємо, — це нова сторінка. А для музеїв — нова локація пам’яті. Важливо не впустити жодної деталі, не забути про жодного Героя, який сьогодні творить історію.

Черняхівський краєзнавчий музей — з дитинства це місце, яке відвідували усім класом. Тоді не дуже дослухалися до гіда, адже кожному кортіло потягати макет дикого кабана або ж приміряти якусь річ, на якій чітко написано «руками не чіпати». Музей був заснований 7 травня 1989 року, хоча ідея його створення сягала ще 70-х років. Засновником став відомий діяч культури Сергій Гарбарчук, який на той час очолював районний відділ культури. Ідею підтримав тодішній секретар райкому Анатолій Залізко, який допоміг замовити перші меблі для музею. Відтоді сільські працівники культури почали збирати експонати та наповнювати музей.

Сьогодні це місце майже не змінилося. Приємним початком екскурсії є світлиця, яка зустрічає відвідувачів. Тут — усе про Україну, незмінні вікові традиції побуту та культури: піч, вишиті рушники, етнічний одяг, образи, мисники та посуд. Серед барвистих експонатів з’явилася виставка сучасної майстрині-лялькарки з Андрієва — Зінаїди Бугайчук. Її роботи відомі далеко за межами нашої країни. Далі відвідувачів зустрічають дикі тварини та часи, коли з’являлися перші згадки про людей. Окремою цікавою сторінкою є історія самого Черняхова — установ, комбінатів, заводів, де працювали наші батьки, дідусі та бабусі. Серед світлин — знайомі обличчя, і це повертає у далеке минуле.

Мені, як редакторці видання, була особливо цікава сторінка першої преси — згодом легендарної газети “Нове життя”. На світлинах я навіть побачила свого батька, Олександра Дубовика: у 90-ті він був головним архітектором району, а для газети — постійним позаштатним автором фейлетонів. Пам’ятаю і його псевдонім — З. Горинич. Приємно бачити на світлинах і Наталію Ковшевну, яка до останнього боролася за існування газети. В останні роки вона власним коштом друкувала, розносила та писала, щоб «Нове життя» не згасало. Сподіваємося, прийдуть часи для її відновлення.

Сучасна історія — болюча та кривава. Вона займає велику залу в душі кожного українця та, на жаль, у Черняхівському музеї цій сторінці поки не приділено належної уваги. Працівниця музею розповідає, що в процесі створення — книга пам’яті, але експонатів поки небагато. Тут я б радила відвідати музей, який створила волонтерка Ольга Янчук при благодійному фонді “Побратим та волонтери“. Там кожен шеврон, кожне фото, куля, збитий дрон мають свою історію. Його відвідують діти з різних ліцеїв громади. Сподіваюся, що Черняхівський краєзнавчий музей також розширить локацію і створить справжній куточок пам’яті.

Але приємно, що навіть у складні часи музей живе: лише за минулий рік його відвідало близько 1000 людей. Працівниця розповідає, що військові, які проходять реабілітацію, також приходять сюди. Тому, на мою думку, сучасній історії потрібно приділити більше уваги. Кабанів уже час трохи й посунути. Адже музей є інформаційним і культурним центром Черняхівської громади. Він існує і наповнюється, тож кожен має змогу прийти та на мить зануритися в минуле — як це зробила я.

З Днем музеїв!