Бежів: історія села, у якому переплелися польські корені, праця людей і сучасні зміни

Жителька села Бежів Ілона Самолюк, яка працює в Головинському коледжі та є керівником гуртка народної творчості “Берегиня” надіслала до редакції «ЧерМедіА» розповідь про своє рідне село. У її словах — не просто цікаві історичні факти, а бажання зберегти пам’ять про те, яким був Бежів багато років тому, хто тут жив, працював і творив його історію. Також Ілона вже понад 20 років захоплюється народознавством, етнографією та фольклором.

Бежів — одне з сіл Черняхівщини, яке має давню історію. За кожною вулицею, старою будівлею чи родинним прізвищем стоять події, які формували населений пункт протягом століть.

Киселівка — поселення поляків на території сучасного Бежева

На території сучасного Бежева раніше існувало поселення Киселівка, яке пов’язують із польською колонізацією цих земель. За розповідями місцевих мешканців, поляки почали селитися на цій території після укладення Люблінської унії 1569 року. Про давність поселення можуть свідчити знахідки польських монет на території села, серед яких були монети, датовані 1653 роком.

Киселівка відрізнялася від сусідніх поселень своїми звичаями та традиціями. Тут зберігали польську культуру, обряди та побутові особливості. За переказами старожилів, частина мешканців Киселівки не відвідувала православні храми, а була пов’язана з костелами. Також місцеві жителі розповідали, що польські родини не бажали ховати своїх близьких на православних кладовищах.

Після третього поділу Речі Посполитої Киселівка увійшла до складу Російської імперії — Волинської губернії, Житомирського повіту, Бежівської волості. У той час на цих землях переважала поміщицька форма землеволодіння.

Земельна реформа і життя громади

Після селянської реформи 1861 року розпочався процес викупу селянами земель у поміщиків. Ці зміни торкнулися і Киселівки. У Житомирському обласному архіві зберігаються документи, які підтверджують викуп селянами землі у поміщиці Дідківської у 1869–1871 роках. Також є відомості про продаж у грудні 1883 року поміщицею Ганною Безпальчевою 120 десятин землі колоністам колонії Киселівки Житомирського повіту. За даними 1922 року, у Киселівці проживало 358 людей: 169 чоловіків та 189 жінок. У сусідньому Бежеві на той час уже діяло Бежівське однокласне училище, яке згодом стало школою. Архівні відомості містять дані і про рівень грамотності населення. Грамотними були: 175 чоловіків і 74 жінки. Малограмотними: 18 чоловіків і 8 жінок.

Колгоспи та зміни радянського періоду

У 1929 році на території Киселівки організували колгосп імені Сталіна.

До його складу входило 109 господарств, у яких проживало 430 членів колгоспу. Земельний фонд становив 604 гектари, з яких: 355 гектарів — рілля, 130 гектарів — сінокоси, 119 гектарів — інші землі. Головою колгоспу був Свірчевський Тофіль Григорович, головою сільської ради — Корчака Іван Михайлович. Газета «Радянська Волинь» повідомляла, що Киселівська артіль входила до числа передових господарств Черняхівщини за показниками сівби.

У 1930 році в колгосп вступило 164 господарства. У цей період діяли культкомісії, випускалася стінна газета, проводилися заходи з ліквідації неписьменності. У Бежеві також діяв колгосп «Комунар Черняхівщини». За архівними даними, акт на користування землею йому видали у 1936 році. До господарства входило: 205 господарств, 800 членів колгоспу. Земельний фонд становив 1410 гектарів, з яких: 952 гектари — рілля, 216 гектарів — сінокоси, 292 гектари — інші землі.

Окремою сторінкою історії Бежева була його церква — Свято-Успенський храм, який місцеві жителі називали окрасою села. На старих фотографіях ще можна побачити величну споруду, яка стояла серед сільського краєвиду. Проте у 1930-х роках храм, як і багато інших церков того часу, пережив хвилю переслідувань: у 1936 році його закрили, а в 1937 році зруйнували. Разом із храмом було втрачено частину історичної спадщини села. Водночас мешканцям вдалося зберегти головну святиню — чудотворну Бежівську ікону Божої Матері, яку вони врятували від знищення. 

Війна, яка залишила свій слід

Не оминули Бежів і Киселівку страшні події Другої світової війни.

У липні 1941 року німецькі війська зайшли у село. За спогадами місцевих жителів, окупанти забирали коней, свиней, продукти харчування з колгоспних приміщень. У 1942–1943 роках у людей забирали останню худобу та птицю, частина будівель була зруйнована. У 1943 році через артилерійський обстріл майже повністю згорів колгосп. Місцеві жителі намагалися врятувати худобу, але багато тварин було знищено дорогою.

Після завершення війни Киселівка увійшла до складу Бежева. Два поселення об’єдналися, а з часом польські родини та місцеві жителі стали однією громадою. Сьогодні в Бежеві досі живуть родини з прізвищами Дідківські, Свірчевські, Будзінські, Мацієвські, Данилівські — прізвища, які пов’язані з історією села.

Люди, які творили історію Бежева

Особливе місце в історії Бежева займає Микола Павлович Дашкевич (1852–1908) — видатний український історик, літературознавець, фольклорист, професор Київського університету, академік Петербурзької академії наук. Він народився у Бежеві в родині священика Павла Дашкевича.  

Микола Дашкевич не забував рідного села. Приїжджаючи до Бежева, він збудував на околиці села власний двоповерховий будинок, навколо якого заклав сад, парк та оранжереї. Саме тут учений відпочивав, працював над науковими працями, а його оселя стала місцем, пов’язаним із його життям і творчістю. За краєзнавчими відомостями, у цьому будинку зберігалася частина його бібліотеки, а після смерті вченого приміщення використовували для потреб громади — зокрема тут діяла лікарня.  

Сьогодні будинок Дашкевича залишається важливою частиною історичної пам’яті Бежева — нагадуванням про те, що невелике село може бути батьківщиною людей, які залишили помітний слід в українській науці.

Бежівський край завжди славився працьовитими людьми, талантами та любов’ю до рідного села. У селі пам’ятають земляків, які воювали та загинули у Другій світовій війні. За історичними даними, у боях брали участь 306 жителів Бежева, 126 із них загинули. У 1975 році в сільському парку відкрили пам’ятник загиблим землякам.

Бежів має і своїх творчих людей. Тут жив поет-аматор Теофіл Яненко, автор понад 30 поетичних творів. Село також відоме співочими традиціями. Народний колектив «Надвечір’я» продовжує зберігати українську пісенну спадщину. Одна з учасниць колективу — Марія Дідківська — написала слова і музику до пісні «Бежівчаночка».

Сучасний Бежів: камінь, підприємництво і нові реалії

До 2006 року на території Бежівської сільської ради працювало сільськогосподарське підприємство «Колос». Пізніше одним із напрямів розвитку стали цехи з обробки природного каменю. На підприємствах створювалися робочі місця, а окремі підприємці долучалися до вирішення місцевих питань.

Сьогодні у селі працюють підприємства з обробки каменю, магазини, школа, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, будинок культури та бібліотека.

Бежів — це село, у якому переплелися різні епохи: польська Киселівка, селянські господарства, колгоспна історія, воєнні випробування, праця кількох поколінь і сучасні пошуки розвитку.

Історію села творять не лише події, а й люди, які бережуть пам’ять про минуле та думають про його майбутнє.

За краєзнавчими матеріалами

ЧерМедіа\Ілона Самолюк, Вікторія Дубовик