Він все життя шукав батьківську любов, а натомість знайшов в собі талант до поезії

Черняхівець Віктор Остроух уже видав дві поетичні збірки. Чи вдасться опублікувати третю, яка вже чекає свого часу на поличці, поет розповів в ексклюзивному інтерв’ю для «ЧерМедіа».

Ми зустрічаємося з Віктором у морозний день. У руках він тримає свою другу поетичну збірку — «Шукаю ніжність».

— Дуже промовиста назва. Вона про вас?

Віктор: Я народився в Коростенському районі. Моя біологічна мати відмовилася від мене, і до трьох років я жив в інтернаті. Потім мене всиновила родина з Черняхова. Згодом ми переїхали на Дніпропетровщину, але пізніше повернулися. Для мене немає кращого місця за Черняхів. Перед війною я почав шукати свою біологічну матір, навіть звернувся до телепроєкту «ДНК». Але через повномасштабне вторгнення програма так і не вийшла в ефір. Тому, напевно, так, ця збірка про мене і пошук любові.

— Чому ви почали шукати біологічних батьків? Прийомна родина не стала для вас рідною?

Віктор: На жаль, ні. Любові я там не відчув. Мене били, я постійно ходив у синцях. Прийомна мати зловживала алкоголем і часто говорила, що шкодує, що взяла мене, що я їм її їжу.

— Зазвичай такі родини перебувають під контролем соціальних служб. Як сталося, що ви залишилися поза увагою?

Віктор: Не знаю. На той час нами ніхто не цікавився. Тоді ми жили в маленькому селі на Дніпропетровщині.

— Чим завершилися пошуки біологічних родичів?

Віктор: Я знайшов дядька — він не захотів спілкуватися. Знайшов тітку, її дітей, ми навіть зустрічалися. Але з часом я зрозумів: це для мене чужі люди.

— Що вони розповідали про ваших батьків?

Віктор: Про батька нічого не відомо. А мама, за їхніми словами, після пологів мала серйозні психологічні проблеми. Можливо, саме тому так вчинила. Але я її так і не побачив. Для мене ця тема вже закрита. Я все життя цим жив, мріяв знайти, а тепер… це вже не болить так, як раніше.

— Але розмову ви почали саме з цього.

Віктор: Так. Значить, вона ще не зовсім закрита… настільки, як мені хотілося б.

— З ким ви живете зараз?

Віктор: Прийомна мати померла перед повномасштабною війною, батько теж. Я живу з донькою, їй 12 років.

— Мама дитини з вами не проживає?

Віктор: Вона пішла, коли донечці було два роки. Ми з донькою удвох. Я намагаюся дати їй усе те, чого сам не отримав.

— Йдеться про любов?

Віктор: Саме так. Я багато пишу про це. У мене є вірші, присвячені обом матерям: «Без права на любов», «Знаєш, мамо», «Пам’яті прийомній матері» та інші. Дозвольте зачитати один із них. Він присвячений прийомній матері.

Згустки памʼяті знов кровоточать минуле,

Зашлакований біль дуже важко дробити.

Бризнув соком дощу той ваш погляд поснулий.

Констатація смерті. Й ніщо не змінити.

Оберемки образ — рветься надміру лантух.

Я скидаю ярмо. Вже пора відпустити!

І пустити життя у незвідані мандри,

Де навіки без вас буду долю різьбити.

Небеса хай простять. Хай вас пустять до раю.

І спочине душа десь посеред зеніту.

Не забуду про вас, лиш хороше згадаю,

Хоч і пізно, та все ж я навчуся любити…

Ампутую весь біль, зшию миті роздерті,

Хоч то буде нелегко — але маю зробити,

Бо продовжую шлях в цій земній круговерті,

Бо продовжую жити. Я продовжую жити…

19.02.2022

— Прочитаєте вірш, присвячений біологічній матері?

Віктор: Ні… Не хочу.

— Коли ви зрозуміли, що здатні писати поезію?

Віктор: Ще в дитинстві. Я писав давно, але мене мало хто розумів і підтримував. Часто чув критику, але все одно продовжував.

— Якщо у вас уже дві видані збірки, значить є люди, які у вас вірять?

Віктор: Так. Тут, у Черняхові, моя наставниця й редакторка — Наталія Миколаївна Ковшевна. Вона редагувала мою другу збірку, завжди підтримує й допомагає.

— Хто ще долучився до видання книжок?

Віктор: Багато людей. Подруга створила ілюстрації. Частину коштів я зібрав сам, решту допомогли зібрати небайдужі люди. Я їм дуже вдячний.

— Ви брали участь у літературних конкурсах?

Віктор: Так, брав участь у «Відсічі», «Житомир Ten». Нещодавно повернувся з Кам’янця-Подільського, там також був літературний захід — ця поїздка дуже надихнула. Зараз я майже завершив третю збірку — «Моє недосказане світло». Минулого року в мене зовсім не було бажання писати, здавалося, що поезія нікому не потрібна.

— Але ж вас підтримували друзі й допомагали фінансово. Це доводить протилежне.

Віктор: Так, я щиро вдячний за цю підтримку. Не всі розуміють мою поезію, але в мене є прихильники й однодумці. Я навіть мав творчий вечір. Такі події дають сили рухатися далі.

— У вас дуже красиві назви збірок і віршів.

Віктор: Пані Ковшевна інколи каже, що я використовую багато неологізмів (сміється). Але я так відчуваю — слова самі народжуються в мені.

— У вас багато світла, тому третя книга має обов’язково вийти, я цього вам бажаю!

На завершення хочеться подякувати Віктору за відвертість. Відкрити душу — це велика мужність. Попри життєві випробування Віктор дарує тепло своєю поезією та щирістю. Щиро бажаємо йому знайти ту ніжність і любов, яку він шукає, та з нетерпінням чекаємо на нову збірку. Сьогодні вона нам усім дуже потрібна, адже ми всі — в пошуку ніжності.

Якщо ви маєте бажання підтримати поета придбавши одну з його книг, звертайтесь до нашої редакції, ми обов’язково надамо його контакти.