Причина хворобливості дитини може критися в іншому. Розʼяснює психолог

Психологиня Надія Лихошвед пояснює: чому в деяких сімʼях дитині вигідніше хворіти, ніж бути здоровою?

Іноді в родині формується парадоксальна ситуація: виявляється, що дитині безпечніше перебувати в хворому стані поруч із батьками, ніж бути здоровою. Якщо роздивитися уважніше, то саме хвороба стає гарантією того, що дитина однозначно отримає необхідне тепло, увагу, турботу і прийняття, а ще — необхідну передишку від важкої і напруженої атмосфери вдома.

У звичайній, стійкій сімʼї дитина не вимушена хворіти заради уваги. Вона отримує необхідну увагу, відчуття важливості, близькість і участь батьків у її житті. Турбота і емоційна близькість присутні — а це база, спираючись на яку дитина може рухатись у розвитку і навчанні далі значно легше і природніше.

У родинах, де лунають крики і звинувачення, претензії і докори, незріла психіка дитини шукає безпечне місце, щоб вижити. І цим місцем стає хвороба. Хвороба стає тим рідкісним періодом, коли напруга зникає, тривога батьків сприймається як близькість і любов, батьки стають обережнішими у словах і мʼякшими, а жалість дарує дитині усе необхідне — те, чого і близько немає у дні здоровʼя.

Батьки купують смаколики і фрукти, створюють особливу атмосферу, де дитина в центрі, і нарешті малеча відчуває, що її бачать і чують. Міжособистісні сварки згасають, раніше повертається додому тато, мама на лікарняному поруч. Психіка дитини дуже швидко помічає цю закономірність. Поступово хвороба починає несвідомо повʼязуватись із безпекою. А безпека — одна із базових потреб дитини. І якщо батьки не задовольняють цю потребу, дитина несвідомо задовольняє її сама. Це зовсім не про те, що дитина свідомо обирає хворіти і маніпулює. Мова про глибинні механізми, які вмикаються і адаптуються під ті умови, в яких малеча зростає. Організм у звʼязці з психікою може використовувати симптоми як спосіб знизити внутрішню напругу і отримати те, чого не вистачає найбільше. Це не маніпуляція — це крик про емоційне перенавантаження.

Під час хвороби звичний хаос, який напружує, стихає. Дотики мʼякшають, крики стихають, і психіка напряму повʼязує цей штиль зі станом хвороби. Часто одужання не є тим, у чому дитина несвідомо зацікавлена. Одужання сприймається як втрата — втрата необхідного. І якщо батьки вчасно не роздивляться у всьому цьому процесі власну відповідальність — процес затягуватиметься. Психіка вже «знає», що здоровʼя забезпечує периферійну увагу — поверхневу і таку, в якій немає присутності. А ще дитина легко приносить власне життя в жертву спокою, віддає батькам себе, щоб вони заспокоїли власні «шторми», перемикає їхню увагу не з метою підкорення лише собі, а з несвідомим бажанням допомогти відчути щось інше, окрім напруги, злоби і роздратування.

Батькам важливо усвідомити, що дитина не прагне тотально вас захопити і володіти вами. Дитина прагне поруч дорослих, які виконують свою роль з любовʼю і відповідальністю. Завдання батьків — бути присутніми якісно, ділити відчуття і стани дитини, бути по-справжньому зацікавленими її життям і проблемами, а не змушувати її спостерігати за вашими станами і витримувати їх. Бути включеними — це не розчинятись, це не жертвувати. Це відкривати серце любові дитині, тримаючи кордони і ієрархію, поважаючи себе і її.

Давати увагу — це не «занадто» і не щось таке, без чого можна обійтись. Отримуючи увагу, дитина відчуває себе живою і потрібною, цінною і важливою. Особливо цінно, коли батьки вміють відчувати моменти, коли ця увага є найнеобхіднішою. Дорослі мають вміти керувати собою, зупиняти те, де більше немає радості і любові, обирати і приймати рішення, розкривати сонце цього життя для своїх дітей — для своїх найдорожчих гостей, які так ненадовго поруч і так багато нам дають.

Бережімо наших дітей не через анархію і вседозволеність, а через любов і присутність, емоційну близькість і чесні розмови, через кордони і межі, які необхідні. Дякуймо їм за те, що повертають нас туди, де ми маємо бути, усіма можливими способами.

Прийшов час бачити суть, а не прикривати власну слабкість і недорослість словами: «То вона маніпулює».

Психолог — Надія Лихошвед