«Цей свисток для мене — це голос тата…»: у Черняхові відбувся турнір пам’яті Володимира Годлевського

У Черняхові відбувся пам’ятний волейбольний турнір, присвячений учителю фізичної культури Володимиру Годлевському — педагогу, який виховав не одне покоління учнів і залишив по собі живу традицію командної гри та людської підтримки. Турнір відкрила його донька Галина, яка продовжила вчительську династію.

Дружина Володимира Годлевського також була вчителькою фізичної культури у Черняхівському ліцеї №1. Для Галини цей день став особливим — вона звернулася до присутніх не лише як педагогиня, а передусім як донька.

«Цей свисток… Для когось він означає початок уроку, для когось — запеклу боротьбу на майданчику, а для мене — це був голос тата. Голос людини, яка навчила нас не просто грати у волейбол, а відчувати плече друга і ніколи не здаватися», — прозвучало під символічний свисток і стукіт м’яча.

30 років поза часом

Минуло понад 30 років відтоді, як не стало Володимира Годлевського. Та його справа живе — у подачах, у характері гравців, у їхній наполегливості та відданості команді. Турнір відбувся у стінах рідного ліцею. Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять Володимира Годлевського та всіх Героїв, які віддали життя за Україну. У залі пролунала пісня «Ангели» у виконанні Уляни Гаврилюк.

Учитель, який умів запалювати

Володимир Годлевський приїхав до Черняхова молодим і креативним випускником Черкаського інституту, закоханим у спорт, гітару та життя. Протягом 14 років він працював учителем фізкультури.

За цей час він перетворив звичайні тренування на школу життя — його учні вчилися не лише техніці гри, а й вірі в себе. Володимир Годлевський був Педагогом із великої літери — принциповим, чесним, але водночас із тонким почуттям гумору. Він став людиною-магнітом, яка надихала молодь на активність і здоровий спосіб життя.

Його життя трагічно обірвалося у 1993 році, коли йому було лише 40. Уже в 1995 році започаткували турнір його пам’яті — традицію, що об’єднує покоління. Серед присутніх були колеги та учні Володимира Годлевського. До слова запросили Павла Степановича Жуковського, який поділився спогадами про тренера і людину.

«Граємо до останнього м’яча»

Відкриваючи змагання, ведуча наголосила: волейбол — це гра команди, де м’яч неможливо втримати лише для себе, його потрібно віддати ближньому, щоб перемогти. Це — символ життя. Турнір пам’яті Володимира Годлевського урочисто оголосили відкритим. Пролунав Державний Гімн України. Першу символічну подачу виконав онук Олександр.

«Я впевнена — десь там він зараз говорить: “Правильно! Граємо до останнього м’яча!» — з усмішкою пролунало зі сцени.

Про переможців

У змаганнях взяли участь чотири команди з області. Турнір проходив у напруженій та емоційній боротьбі — кожна гра була принциповою, а підтримка вболівальників додавала учасникам сил. Переможцем стала волейбольна команда з Черняхова «STEM-volley», яка продемонструвала злагоджену командну гру, витримку та спортивний характер. Призери турніру отримали грамоти та відзнаки, цінні подарунки, а головною нагородою для всіх учасників стала атмосфера єдності й пам’яті, заради якої й проводиться цей турнір.

Редакційний спогад

Я чітко пам’ятаю той день. У понеділок першим уроком у нас була фізкультура. Ми сиділи в порожній залі й чекали на нашого вчителя, який так і не прийшов. Згодом нам повідомили, що він загинув. Це була трагедія — такого вчителя складно знайти. Його дружина Ірина згодом вела у нас фізкультуру. На той час, у пострадянський період, ця пара вирізнялася серед інших педагогів: вони були сучасними, ідейними, на одній хвилі з учнями. Це був незабутній час. Пам’ять про родину Годлевських житиме в серцях учнів, у стінах ліцею та в кожному турнірі, де звучить свисток і лунає стукіт волейбольного м’яча.