Невизначеність, яка виснажує: як жити, коли рідна людина зникла безвісти
Війна залишає після себе не лише руйнування, а й тисячі людських історій, сповнених болю невідомості. Статус «зниклий безвісти» — один із найважчих для родин. Психологиня Надія Лихошвед пояснює, як психіка реагує на таку невизначеність і що може допомогти пережити цей стан.
Масштаб проблеми
Одним з найважчих гуманітарних наслідків війни залишається проблема зниклих безвісти людей. За офіційними даними ЄДР України, станом на початок 2026 року, кількість людей, які зникли безвісти за особливих обставин, включаючи військових, дітей і цивільних, складає — 90 000 осіб. Звичайно, реальна цифра значно-значно більша. Цей статус означає не обовʼязково загибель. Людина може перебувати в полоні або бути без звʼязку за певних причин, та для рідних і тих, хто чекає — це найважчий статус. Далі — пояснення, чому це так, і декілька рекомендацій, як допомогти собі чи знайомим пройти це випробування з меншими втратами.
Чому невідомість ранить найсильніше
Наш мозок дуже важко переносить невизначеність і невідомість. Найгірший, але відомий фінал сприймається болісно, та проживається легше, ніж невідомість, яка розгортає варіанти, якими гуляють думки. «Завислий стан» завжди гірший за погані новини, адже страшну фактичну подію людина проживає і поступово біль віддаляється, а в стані невідомості відчуття небезпеки змушує проживати щось страшне щодня. Саме тому мозок весь час намагається завершити те, що не завершено в думках, розганяючи стани людини знову і знову — від світлих і сонячних до темних і незворотних. Увага повертається туди, де немає ясності. Системі необхідна визначеність, і вона намагається її отримати будь-якою ціною — мозок хоче обрати. Невизначеність і невідомість створює фон постійної небезпеки, напруги і тривоги. Ці відчуття підкріплюються гормональними викидами, і людина потрапляє в дуже ризиковане становище: тіло починає виживати на межі, системи виснажуються, органи збіднюються — режим небезпеки для життя увімкнено.
Що важливо зробити в першу чергу
1. Виводити думки назовні:
• озвучувати свій стан і свої думки людям, які поруч
• писати
• проговорювати навіть на самоті вголос
2. Обмеження хаосу:
• «Я не знаю, що сталося — і це факт»
• «Я роблю все можливе, що від мене залежить»
• «Решта — поза моїм контролем зараз»
3. Тіло
Психіку важко поки заспокоїти, але тіло можна:
• повільне дихання, де видих довший за вдих
• ходьба від 30 хвилин на день
• теплий душ або ванна з сіллю
Головне правило — НЕ ОБИРАЙТЕ МІЖ ДВОМА РЕАЛЬНОСТЯМИ! ВИ ВЧИТЕСЬ ЖИТИ БЕЗ ВІДПОВІДІ
Техніки, які допомагають витримати невизначеність Техніка «ТАК АБО ТАК»
Коли приходить думка «раптом він живий», ви:
• зупиняєте в середині себе переконання в цей бік
• не шукаєте аргументів
• повільно додаєте другу вірогідну можливість
Техніка «2 ХВИЛИНИ НА КОЖНУ РЕАЛЬНІСТЬ»
• дві хвилини, за таймером, дозволяєте собі думати про хороше
• дві хвилини думаєте про погане
Мозок заспокоюється, припиняє «ламати двері».
Техніка «ЯКІРНА ФРАЗА»
Від 5 до 10 разів, у моменти пікових переживань, вголос повторюйте фразу: «Я ЗАРАЗ НІЧОГО НЕ МОЖУ ВИРІШИТИ, МОЖУ ТІЛЬКИ ПРОЖИВАТИ ЦЮ НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ І ЦЕЙ МОМЕНТ!»
Техніка «ОБМЕЖЕННЯ МИСЛЕННЯ»
Виділяєте конкретний час протягом дня, коли максимум 20 хвилин думаєте про те, що зараз переживаєте. Якщо думка приходить поза цим часом або почуття захоплюють раніше: «Стоп, я повернусь до цих думок о 18:00». Весь інший час дозволяєте життю йти, адже життя продовжується.
Вибір, який залишається за вами
Звичайно, ви можете обрати нічого не робити і віддатись думкам і почуттям, визнавши, що інакше не виходить — і тільки погіршувати реальність. А можете спробувати, визнаючи свій стан, — обирати реальну допомогу собі. Памʼятайте: виходити хоча б на якийсь час із невизначеності і болю — це не зраджувати рідну людину. Це вчитись жити в таких реаліях.
Тримаймося!
