Тисячолітнє мистецтво у маленькому селищі: театр ляльок Нікіти Перцева

Сьогодні — Всесвітній день лялькаря. І для Черняхівської громади це особливе свято, адже не кожне селище може похвалитися власним театром ляльок. А Нікіта Перцев — талановитий лялькар і митець — створив простір, у якому оживає мистецтво, що має тисячолітню історію: адже перші згадки про лялькові вистави сягають ще часів Стародавнього Єгипту та Стародавньої Індії.

Нікіта Перцев розповів для ЧерМедіа про те, як поєднує роботу керівника будинку культури та режисера театру ляльок, як черняхівці підтримують театральне мистецтво та про свої мрії. Адже у людини, яка з дитинства власноруч створює персонажів, що згодом оживають і дарують радість, завжди безліч ідей.

Лялькарство — це, на вашу думку, професія, яку обирають, чи покликання, з якимнароджуються? 

Нікіта Перцев

— На мою думку, з цим народжуються, але професійності набувають з часом. Усьому потрібно вчитися, адже в цей світ ми приходимо як білий аркуш паперу, на якому формується гарна, а подекуди й не дуже, історія.  

Якою була ваша перша лялька? Розкажітьпро неї.

— Моя перша лялька — тваринка невідомої породи 🙂 Сіра голова з вухами, мордочка кота, очі вовка, шубка та хвіст із синього волохатого шарфа, лапки чорні (уявіть, яке миле створіння). Створив її приблизно у 6–7 років. Вона й досі лежить у моїх батьків на горищі, в ящичку з іншими «вдалими» ляльками.  

Ви поєднуєте роботу директора будинку культури в Черняхові та режисера театру ляльок. Як вам вдається балансувати між цими ролями?

— Головним режисером я став не так давно — з лютого цього року. Проте, як і завжди, намагаюся втиснутися у 24 години — і так з дня в день. Це вдається завдяки моїм колегам, які допомагають у роботі, беруть на себе відповідальність і сумлінно виконують свої обов’язки.  

У чому полягає найбільша складність роботи керівника у сфері культури?

— Насамперед для творчої людини інколи складно розібратися з господарськими питаннями, адже це не завжди моя профільна сфера. Проте я залучаю фахівців і разом із ними приймаю зважені рішення. Знову повторюся, є колеги які допомагають з цим впоратися. Якщо чесно, я вже звик поєднувати творче життя з адміністративною роботою. Часом потрібно запрягтися з усіма в одну упряжку і тягнути плуга, бо ж людей не вистачає. Окреме питання — заробітна плата. Звісно я не можу зробити так щоб всім виплачували такі суми як у начальника Укрпошти, проте за можливості знаходжу ресурси для законних премій і заохочень працівників.  

Наскільки сьогодні популярне лялькове мистецтво в Україні?

— Не можу сказати, що воно дуже популярне, адже досі існує стереотип, що театр ляльок — це виключно для дітей, своєрідний «молодший брат» драматичного театру. Але якщо розвивати це мистецтво як театр анімації — тобто театр оживлення, де матеріалом може бути будь-що, — тоді відкривається значно ширший творчий спектр. Це, на мою думку, здатне зацікавити і дорослого глядача. В Україні вже є дуже професійні вистави у цьому жанрі, зокрема для дорослої аудиторії, наприклад у Харківському театрі ляльок.  

Які ваші головні мрії та професійні цілі? 

— Я хочу створити низку вистав для вечірнього репертуару — як за класичною, так і за сучасною драматургією в театрі ляльок. Також прагну підвищити інтерес до цього мистецтва серед молодих творчих людей. Надзавданням є привернути увагу керівництва держави до проблеми оплати праці творчих колективів. І найголовніша моя мрія — щоб в Україні був МИР.  

Для громади театр ляльок — доволі незвичне явище. Чи відчуваєте ви підтримку та потребу в цьому виді мистецтва в Черняхівській громаді?

— Підтримка є — і це дуже важливо для нас. Ми відчуваємо її як з боку керівництва громади, так і від самих глядачів. Люди цікавляться, приходять на вистави, приводять дітей, а після переглядів часто діляться емоціями — і це дає розуміння, що ми рухаємося у правильному напрямку. Водночас театр ляльок у громаді справді ще залишається дещо незвичним явищем. У багатьох він досі асоціюється виключно з дитячими розвагами. Але ми намагаємося поступово змінювати це сприйняття — показувати, що це повноцінне мистецтво, яке може бути глибоким, сучасним і цікавим не лише дітям, а й дорослим.

Черняхівський театр ляльок сьогодні — це певний культурний осередок, який формує новий погляд на театр у громаді. Ми працюємо не лише над виставами, а й над тим, щоб виховувати глядача, розширювати його уявлення про можливості лялькового мистецтва. На жаль, є і свої труднощі — інколи це кадрові питання, інколи обставини, через які ми не можемо грати так часто, як хотілося б. Але попри це театр живе і розвивається. Ми також виїжджаємо на гастролі по Житомирській області, представляємо нашу громаду в інших містах і селах, і це дуже цінно, адже через мистецтво ми будуємо діалог і знайомимо людей із тим, що робимо. Тому я впевнено можу сказати: потреба є. І вона поступово зростає — разом із тим, як ми самі ростемо як театр.