Черняхівська громада як осередок сили: майстриня Зінаїда Бугайчук створює мотанки-обереги для фронту і світу

У затишному будинку в Андріївці Черняхівської громади народжуються ляльки, які вже побували на благодійних аукціонах у Польщі, Данії та Німеччині, а також стали оберегами для українських військових на передовій. Ми поспілкувалися із заслуженою майстринею народної творчості України Зінаїдою Бугайчук про родину, війну, натхнення і силу української традиції.

— Пані Зінаїдо, з чого для Вас починається творчість?

— Із сім’ї. Моя родина — це моє життя і головне натхнення. Ми з чоловіком родом із Житомирщини, більшу частину життя прожили в Житомирі, там виросли наші діти. Після виходу на пенсію переїхали у заміський будинок в Андріївці Черняхівської громади. Саме тут я по-справжньому повернулася до творчості. Чоловік Василь допомагає мені: виготовляє дерев’яні основи для ляльок, пише вірші, які часто надихають на нові образи. Діти й онуки — мої перші критики й поціновувачі. А сестра Оксана, як і я, має звання «Заслужений майстер народної творчості України». Нас об’єднує спільна місія — зберігати українські традиції.

— Чому саме лялька-мотанка?

— Мабуть, це закладено на генетичному рівні. У дитинстві такі ляльки робила наша бабуся. Потім були навчання, робота в управлінні сільського господарства, сім’я… А згодом мотанка ніби повернула мене в дитинство. Лялька-мотанка здавна супроводжувала українців від народження. Її клали в колиску ще до появи немовляти, передавали з покоління в покоління, давали доньці з приданим. Це не просто іграшка — це символ зв’язку роду, оберіг і носій пам’яті.

— Як війна вплинула на Вашу творчість?

— 24 лютого 2022 року змінило все. Перші дні — це шок, вибухи, тривожні новини. Але саме творчість допомогла мені вистояти. Створення нової ляльки — це своєрідна терапія, час тиші серед хаосу. Під час війни мотанка набула нового значення. Вона стала символом надії, сили духу і любові до рідної землі. Багато моїх робіт передаються військовим на фронт як обереги. Інші — стають лотами благодійних аукціонів в Україні та за кордоном. Зараз у планах — створити авторську ляльку «Я — ВІЛЬНА» у камуфляжному одязі з українською символікою. А також серію «Надія», «Віра» і «Любов» — як символ незламності нашого народу.

— Чи відчуваєте Ви інтерес світу до української культури?

— Так, і значно більший, ніж раніше. Війна привернула увагу до наших традицій. Особливо популярними стали ляльки в жовто-блакитних кольорах. Українська культура сьогодні — це голос народу, який бореться. Ми з громадською організацією «Код нації» плануємо брати участь у грантових програмах, щоб представити наші колекції на міжнародному рівні. Хочемо, щоб про українську мотанку знали у світі.

— Про що Ви думаєте, створюючи нову ляльку?

— Про мир. Про добро. Про здоров’я для тих, хто її отримає. Я вірю, що мистецтво, створене в час війни, має особливу енергетику. І якщо ми будемо жити далі — будуть нові проєкти, нові барвисті ляльки, такі ж яскраві й неповторні, як наша Україна.

— Чи можна у Вас замовити ляльку для себе, для родини, як оберіг?

— Так, я є у соціальних мережах, можна мені написати, ми все узгодимо і я з радістю виготовлю берегиню для родинної оселі.