Пам’ять про побратимів і прощання з матір’ю: історія військового Дмитра Євпака

Їхня відпустка не схожа на літній відпочинок. Вона не біля басейну і не на узбережжі моря. Час, який вони можуть провести поза війною, надзвичайно цінний, тому кожну хвилину військові намагаються присвятити рідним, побратимам і волонтерам.

Черняхівець Дмитро Євпак, позивний «Кажан», із перших днів повномасштабної війни перебуває на фронті. Цього разу його відпустка зумовлена сумним приводом — він приїхав додому, щоб попрощатися з матір’ю, яка, на жаль, померла.

Про війну Дмитро говорить неохоче. Скромний чоловік не приписує собі подвигів і переконаний, що захищати свою країну та родину — це святий обов’язок.

Нині військовий проходить службу у Першому окремому штурмовому полку імені Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі» в артдивізіонній артилерійській батареї. За посадою він військовий зв’язківець, однак на війні нерідко доводиться виконувати бойові завдання, які не пов’язані безпосередньо зі спеціальністю.

«Я побував у піхоті. Були моменти, коли здавалося, що це вже кінець. На жаль, багатьох побратимів, наших черняхівців, уже немає», — говорить Дмитро.

Військовий переконаний: на війні не можна втрачати відчуття страху. Саме воно допомагає бути обережним і берегти життя.

«Коли починаєш думати, що ти безсмертний, тоді може трапитися найстрашніше. Зі мною завжди оберіг і молитва від рідних. Дуже важливо, як тебе підтримують удома. Жіноча молитва взагалі дуже сильна. Але й ми повинні дбати про самозбереження, адже багато трагедій стається тоді, коли десь не дотримуються інструкцій. Водночас на війні є моменти, які від нас не залежать, бо це війна дронів і КАБів — їхні прильоти забирають наших побратимів», — ділиться Дмитро.

Під час відпустки Дмитро разом із мамою загиблого побратима Ларисою Дурицькою та волонтеркою Ольгою Янчук вирушили на кладовище, щоб провідати Юрія Дурицького. На початку повномасштабної війни Дмитро та Юрій зустрілися в Бахмуті й воювали разом.

Лариса Дурицька згадує, що її син був дуже веселим і добрим хлопцем. Проте незадовго до загибелі він сказав матері, що приїхав додому востаннє. Відчував і знав, на яке бойове завдання вони вирушають. Навіть попросив, яку саме фотографію потрібно буде обрати для пам’ятника. Для матері ці слова стали ножем у серце. На жаль, передчуття Юрія справдилося — 10 листопада 2023 року він загинув, захищаючи Україну.

У Черняхові діє волонтерський штаб «Побратим та волонтери», куди під час кожної відпустки приходять військовослужбовці. Тут вони дякують волонтерам за їхню працю, відчувають підтримку та отримують допомогу.

Не забуваймо про тих, хто щодня дбає про нашу безпечну літню відпустку біля басейнів чи на морському узбережжі. Ціна цього спокою надзвичайно висока.

Бажаємо Дмитру Євпаку та всім Захисникам і Захисницям України міцного здоров’я, витримки, мужності та якнайшвидшого повернення додому з Перемогою.

Усім нашим полеглим землякам — вічна пам’ять і низький уклін.

ЧерМедіа\Вікторія Дубовик