«Він повернувся до Києва, щоб бути ближче до мене…». Минув рік від трагедії, яка забрала життя житомирянина Віталія Рабощука, його доньки Влади та вірного пса Спайка

Сьогодні минає рівно рік від однієї з найстрашніших трагедій, що сталася у Святошинському районі Києва. У ніч на 31 липня 2025 року російська ракета влучила у житловий будинок, зруйнувавши цілий під’їзд. Тоді загинули 29 людей. Серед них – 42-річний житомирянин Віталій Рабощук, його 18-річна донька Влада та їхній вірний пес Спайк. Минув рік. Та для батька Віталія, Івана Рабощука, час ніби зупинився. Зі сльозами на очах він пригадує той день, який назавжди поділив його життя на «до» і «після». Каже, син був справжньою опорою.

Родина Рабощуків родом із Житомира. Батьки Віталія – Іван та Галина – багато років жили у місті, а згодом переїхали до села Вільськ Оліївської громади. Сам Віталій разом із дружиною Христиною та донькою Владою проживали в Ірпені. Після початку повномасштабного вторгнення він насамперед подбав про безпеку родини. Дружина та донька виїхали до Швейцарії, де перечікували війну.

Здавалося, найстрашніше вже позаду. Але доля розпорядилася інакше…

Кажуть, снаряд не влучає двічі в одне місце. Та війна безжально руйнує будь-які правила й міфи. Ще у 2022 році російський снаряд влучив у квартиру родини в Ірпені. На щастя, тоді вони вже встигли виїхати до Ужгорода, тому залишилися живими. Пізніше Віталій власноруч відремонтував пошкоджене житло. Проте повертатися до Ірпеня сім’я вже не стала.

Христина та Влада залишилися у Швейцарії, а сам Віталій переїхав до Києва. Причина була дуже особиста. У 2022 році його батько Іван овдовів. Дружина Галина раптово померла просто у тролейбусі в Житомирі. Після цієї страшної втрати Віталій вирішив бути ближче до батька. Він працював в IT-компанії SQUAD Ukraine, але майже кожні вихідні приїжджав до Вільська. Допомагав по господарству, підтримував батька, дбав про його безпеку. Під час блекаутів забезпечив його генератором, зв’язком та всім необхідним. Іван Рабощук говорить про сина зі щирою любов’ю.

— Він повернувся до Києва, щоб бути ближче до мене. Він був дуже добрим, ніколи нікому нічого не шкодував. Майже кожні вихідні приїжджав до мене, — крізь сльози розповідає чоловік.

Напередодні Влада приїхала з-за кордону, щоб побути з татом та рідними. Уже за п’ять днів вона мала повернутися до Швейцарії.

Не судилося.

18-річна дівчина загинула разом із батьком.

Після атаки Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація повідомляла:

«Унаслідок падіння “Шахеда” та балістичного удару пошкоджено 17 житлових будинків, в одному з яких обвалився цілий під’їзд. Руйнування різного ступеня, пошкоджені й припарковані автомобілі. На жаль, вже підтверджено загибель чотирьох осіб. За попередньою інформацією, під завалами можуть залишатися люди. Рятувальні роботи тривають».

Пошуково-рятувальна операція тривала майже дві доби. Коли вона завершилася, стало відомо, що російський удар забрав життя 29 людей. Серед них були Віталій, Влада та їхній пес Спайк.

Іван Рабощук досі пам’ятає кожну деталь тих страшних годин.

— Мені розповіли, що вони спустилися в укриття, а потім повернулися до квартири. Саме тоді стався другий удар. Віталій із донькою були на третьому поверсі. Увесь під’їзд просто склався… Їхні тіла дістали вже під ранок наступного дня. Увесь цей час поруч був його друг і кум Роман. Він не залишав їх до кінця. Роман є хрещеним батьком Влади, — згадує чоловік.

Разом із господарями загинув і їхній пес Спайк. Про нього Іван Рабощук говорить із особливою теплотою.

— Віталій навчив його багатьох команд. Він був дуже розумний, навіть ніби допомагав йому працювати. Ось його крісло… Саме тут він завжди сидів, коли приїжджав до нас, — показує чоловік місце, де любив лежати пес.

Ця трагедія стала болем не лише для рідних. У день загибелі сотні людей висловлювали співчуття родині. Колеги, друзі та знайомі згадували Віталія як щиру, добру, відкриту й надзвичайно порядну людину.

Організація японського рукопашного бою Nippon Kempo Ukraine, де займався Віталій, написала:

«З величезним сумом і скорботою повідомляємо, що внаслідок ворожої атаки 31 липня загинув наш учень. Терористична держава росія вбила учня Української організації Ніппон Кемпо Віталія Рабощука та його доньку Владу… Дотепер новина про смерть здається безглуздою помилкою. Неможливо це усвідомити. Словами не можна передати весь біль і печаль. Як страшний сон. Висловлюємо щирі співчуття родині. Розділяємо ваше горе, сумуємо разом із вами. Нехай покійним земля буде пухом, а Господь дарує Царство Небесне та вічний спокій їхнім душам. Не пробачимо…»

Минув рік.

Біль не став меншим. Сьогодні Іван Рабощук живе завдяки підтримці доньки, невістки та двох онучок. Цими днями родина знову збереться разом, щоб помолитися, згадати найдорожчих людей і вкотре пережити той страшний біль. Віталій і Влада назавжди поруч із мамою Галиною. Вони поховані на кладовищі у селі Вільськ Оліївської громади. Ця трагедія залишила глибоку рану не лише в серцях рідних. Вона стала ще одним нагадуванням про страшну ціну, яку Україна щодня платить за своє право жити.

Світла пам’ять Віталію, Владі, Спайку та всім безневинним жертвам російської агресії. Вічна пам’ять.

ЧерМедіа\Вікторія Дубовик