«Іноді мені здавалося, що вона любить мене материнською любов’ю»: спогади про Наталію Аркадіївну Мельник
У День вчителя згадуєш про своїх учителів. Це вже майже аксіома. Вони залишають у нашому житті слід, і це далеко не лише про знання, які дали на уроках. Передусім — про те, ким ми стали, що заклали в нас, чого навчили, які цінності та людські якості допомогли пронести через життя. Наталія Аркадіївна Мельник, учителька географії Черняхівського ліцею №1, пішла з життя надто рано. Але залишила після себе те, що не під силу забрати навіть рокам, — любов і вдячність своїх учнів.
Своїми спогадами про вчительку поділилася колишня випускниця 11-В класу 2000 року Ольга Чикалюк.
«Людина живе доти, доки живе пам’ять про неї»
Наталія Аркадіївна пішла від нас надто рано… Але людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. І сьогодні, згадуючи її, хочеться сказати не «була», а «є» — є у наших спогадах, у наших серцях, у тих добрих словах, які ми пам’ятаємо, у тих уроках життя, які вона залишила кожному з нас.
Як говорив Василь Сухомлинський: «Учитель — це не професія, це покликання. Це людина, яка віддає своє серце дітям». Саме таким учителем, класним керівником для свого класу була Мельник Наталія Аркадіївна. Це не просто класний керівник. Це — людина, яка стала для своїх учнів справжньою опорою, підтримкою і другом. Яка намагалася всіх вислухати, дати пораду, допомогти. Вона завжди була поруч — у радості й у складні моменти, у перемогах і невдачах. За кожного свого учня вона була готова відстоювати, за кожного щиро вболівала, хвилювалася та раділа його успіхам так, ніби вони були її власними дітьми. А для класу, пригадую, як випрошувала нові меблі, цінні книги з усього світу, які багатьом навіть і пригодилися у підготовці до вступу. А своєю турботою намагалася зробити життя дітей цікавішим і святковішим — це і про уроки, і про гуртки, і про виховні години.
Нехай світла пам’ять про Вас живе вічно. Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми сумуємо. І завжди будемо берегти Вас у своїх серцях.
«Іноді мені здавалося, що вона любить мене материнською любов’ю»
Мої особисті спогади про Наталію Аркадіївну теплі. Бо у нас був особливий зв’язок. Іноді мені здавалося, що вона любить мене материнською любов’ю. Цей зв’язок був настільки особливим, що навіть у її останній робочий день ми зустрілися в школі.
Я прогулювалася селищем і вирішила показати своїй доньці свій клас і школу, де навчалася. Коли ми піднялися до моєї класної кімнати, то я зустріла Наталію Аркадіївну. Тоді я не знала, що це наша остання зустріч…
Побачивши мене, вона розплакалася і сказала, що це її останній робочий день і вона цілий день трималася, щоб не плакати, а ця зустріч змінила все. Тоді вона прийняла непросте рішення звільнитися, щоб допомогти сину з онукою. Але я знаю, що вона дуже сумувала за школою.
На жаль, у 2022 році її життя раптово обірвалося.
Наш клас досі згадує про неймовірну людину, яка могла розповісти про добро і зло чітко і без прикрас, яка підтримувала трієчників і двієчників, адже як мудра жінка знала, що за шкільними невдачами ховається більша причина — іноді складне сімейне або соціальне становище. Тому намагалася зігріти своїм теплом.
Ми вічно Вас пам’ятатимемо, бо Ви були найкращою!
Дякуємо за все.
Ваш 11-В, 2000 року.
ЧерМедіа
