«Вони називають мене мамою»: історія жінки, яка не залишила фронт після втрати сина

Я думала, що на п’ятому році війни вже не побачу такого: плетіння сіток, приготування їжі, збирання аптечок і ще багато іншої волонтерської роботи. Я їхала до Ольги, мами захисника — молодого та хороброго хлопця, чиє життя забрала війна. Дорогою я думала, як обережно говорити про це, щоб не завдати болю, який, упевнена, й так не зчухає. Коли зайшла у волонтерський центр — була просто вражена. Знайомі з дитинства обличчя жінок, моїх вчителів, посміхаючись, плели сітки, куховарили та розкладали їжу по пайках. Я думала, що люди вже втрачають ентузіазм, чую це щодня від волонтерів, а тут усе кипить, як у перші дні війни. «У нас нині дві професії в країні: або ти військовий, або волонтер», — посміхаючись, говорить пані Ірина Муштук, колишня вчителька молодших класів. Вони сильніші за багатьох із нас. Вони не вважають свою роботу героїчною, але свято вірять у Перемогу, адже саме вони наближають її. Про волонтерський штаб у Черняхові та жінку, яка змогла перетворити біль на незламну силу. ⸻

Настрій у центрі

— У нас сьогодні дуже гарна новина! Одразу діляться зі мною дівчата.

— У нашої Ніли племінник повернувся з полону, ось недавно нам сповістили. У дівчат очі повні сліз, і в мене також. Одразу розумію — я вийду звідси вже іншою людиною.

— Олю, як вдалося зібрати цих жінок, а головне — мотивувати їх усі 4 роки?

— Моя волонтерська діяльність почалася за день до війни. Увечері, 23 лютого, подзвонив знайомий і сказав, що буде війна. Його викликають, і на збори часу немає. Я і моя подруга почали збирати все, що було: продукти, ліки, консервацію. З того дня я ні на мить не переставала це робити. Команда з’явилася одразу — це дівчата з церкви та знайомі. Спочатку ми розташувалися в дитячій бібліотеці, потім — у спортивній школі, а згодом місцевий підприємець віддав нам це приміщення. Змінювалися люди: хтось приходив на день, два, місяць, а ці дівчата тут постійно. Ми справжня команда. Без них та багатьох інших жінок і чоловіків нічого не було б.

— Ідіть, я вам щось покажу, — говорить одна з жінок. Вона підіймає важкі ролети, і відкривається справжній волонтерський штаб із усім, чого постійно потребують на фронті. Вона підводить мене до саморобного дерев’яного станка і розповідає:

— Цей станок зробив чоловік Ірини Федорівни. Він полегшує нам нарізання стрічок для сіток. Війна вчить усього — і винаходів також, — додає Галина Осадчук, волонтерка, яка щодня приходить до центру.

— Ми, пенсіонери, які, можливо, й хотіли б нудьгувати на пенсії, але не на часі. А ще ми служимо в церкві, у кожної з нас свої обов’язки, тому ми так звикли — рухатися і допомагати.

Серед речей, які готуються на фронт, помічаю дрон. Ольга розповідає:

— Такий дрон доставляє їжу хлопцям на позиції. У нас усе продумано: ось ми вакуумуємо бутерброди, енергетичні батончики, а дрон скидає їх у тих місцях, куди неможливо заїхати. Ось і сухі супи, борщі, каші — усе це постійно йде до хлопців. ⸻

Біль, який не зчухає

— Мій син був золотим хлопчиком. Він не мав шкідливих звичок, займався спортом. Це була дитина, яка в усьому допомагала мені, — усе ж ми піднімаємо тему, яку неможливо оминути — втрату сина-захисника.

— Олю, як ви дізналися, що Ваш син загинув?

— У той час я була на передовій. Мені подзвонили з ТЦК і запитали, де я. Дізнавшись, що на фронті, вони не сповістили мене тоді — приїхали, коли я вже була вдома. Саша служив у підрозділі морської піхоти ВМС ЗСУ, брав участь у бойових діях на Запорізькому та Херсонському напрямках. Як розповідають побратими, його тяжко поранили з ворожого кулемета, але, стікаючи кров’ю, він до останнього командував, бо був командиром. Ще два дні хлопці не могли його забрати…

Це сталося 16 листопада 2023 року під час боїв за село Кринки Херсонської області. Олександру Олександровичу Янчуку назавжди залишиться 24. Вічна пам’ять Герою. ⸻

Мама для інших захисників

— Моя місія — це не просто зібрати допомогу. Я їду до хлопців сама. Коли б ви знали, як вони чекають… Більшість із них називають мене другою мамою і говорять, що наш приїзд — це міні-відпустка. Уже на передодні в них покращується настрій, бо вони знають, що до них їдуть близькі люди. Після нашого візиту залишаються подарунки, смаколики та все необхідне — і це ще довго продовжує їм радість, — говорить Ольга.

За період війни Ольга Янчук здійснила близько 200 виїздів на Схід. Вона вважає своєю місією підтримати хлопців особисто: провідати, поговорити, вислухати та допомогти. Неодноразово її нагороджували, і кожен символічний подарунок вона перетворює на музей. Волонтерський центр «Побратим та волонтери» — місце, в якому можна побачити ворожі трофеї, залишки збитих дронів, шеврони, тубуси і багато всього, що назбирала війна. Центр працює і як музей: туди приїжджають діти на екскурсії, де на власні очі можуть побачити, що таке справжня війна. ⸻

«Бджілки»

На вакуумних пакетиках з’явилася позначка — маленька бджілка. Ольга говорить, що так називає волонтерок, тому й придумали таке маркування. Воно теж додає настрою хлопцям.

— Дівчата тут не через те, щоб їх хвалили чи про них розповідали. Вони просто віддано роблять свою роботу. І це далеко не всі. Загалом нас тут 10 жінок, але це лише маленька частина тих, хто робить велику справу. Ми маємо підтримку й від чоловіків: хтось ремонтує автівки, хтось привозить продукти, дає авто на передову. У Житомирі Артур Волинець допомагає з пошиттям одягу. Сергій Савченко має золоті руки — завжди без черги ремонтує нам автівки. Ще жодного разу ми не поїхали на передову без передачі із села Федорівка. Там є супербабусі і Світлана Олійник, які ні на мить не зупинялися допомагати. Усіх не перелічити, але кожен дуже важливий. Багато допомоги йде і з-за кордону — тут уже запустився такий механізм, який не зупинити. За весь період ми навіть не перелічимо всю допомогу, адже завжди веземо автомобіль, іноді декілька, речі, аптечки, старлінки, їжу і нашу турботу. ⸻

Допомога черняхівцям

— Ми в першу чергу намагаємося закрити потреби черняхівців, які захищають країну. Але ніколи не відмовляємо тим, хто до нас звертається. Ось зараз ми відкрили збір на пікап для Богдана Попатенка із 115 бригади ТРО на Запорізькому напрямку. Ми вже зібрали 4 300 євро. Нам не вистачає ще 2 500 євро, щоб загнати його на фронт. Будемо вдячні за будь-яку допомогу.

Посилання на реквізити:

Картка ПриватБанку 4149 4990 7376 7160 Янчук Ольга Семенівна

Монобанк 4441111014997336 ⸻

Кожна втрата, кожне поховання — як особистий біль, який ми переживаємо разом. Сьогодні Черняхів прощається ще з одним Героєм, а поки йдуть бої, місія українців — допомога.